Адміністративні методи державного управління


adresa-prikladnogo-urovnya-sluzhb-www-i-ftp.html
adresa-rekviziti-i-podpisi-storon.html

Адміністративні методи -це сукупність прийомів, впливів, за­снованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Характерними особливостямиадміністративних методів державного управління є такі:

1) прямий вплив на керований об'єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов'язків);

2) односторонній вибір суб'єктом управління найближчої та кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об'єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;

3) юридична обов'язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов'язків та може спричинити не тільки адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, але навіть кримінальну.

Виділя­ють три основні групи адміністративних (організаційно-розпорядчих) мето­дів управління: регламентаційні, розпорядчі, нормативні.

Суттю регламентаційних методівє розмежування і закріплення завдань, функцій, прав і відповідальності, встановлення взаємозв'язків. Вони здійснюються за допомогою статутів, положень, посадових інструкцій та інших регламентів.

Розпорядчі методивідображають поточне викори­стання встановлених організаційних зв'язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи.

Нормативні методипризначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків за допомогою дисциплінарних вимог і систем відповідальності.

Регламентаційні методи спрямова­ні на встановлення, підтримку та поліпшення організаційних струк­тур, розподіл і закріплення функцій (обов'язків), завдань, прав і відпові­дальності суб'єктів та об'єктів управління.

Регламентаційні методи складаються з чотирьох основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.

Загальноорганізаційнерегламентування включає закони, статути і положення загальноорганізаційного характеру, які встановлюють органі­заційну структуру і порядок функціонування соціальної системи в цілому

Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ла­нок, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо.

Структурнерегламентування включає організаційні форми управлін­ня, які відображають основні елементи і взаємозв'язок внутрішніх струк­тур - положення про управління, відділи, служби органів виконавчої влади.

Посадове регламентування здійснюється розробкою штатного роз­кладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов'язків.

Основні види документального оформлення регламента­ційних методів:



Положення - це правовий акт, що визначає статус органу та його структурних підрозділів, їх завдання і функції, права, відповідальність, порядок діяльності.

Посадова інструкція - документ, що визначає підпорядкованість державного службовця, його конкретні завдання та обов'язки, права та відповідальність.

Розрізняють типовіта індивідуальні посадові інструкції. Типові поса­дові інструкції - це інструкції, розроблені для посад працівників апарату управління з єдиною структурою. Індивідуальні посадові інструкції - це інструкції, розроблені відповідно до конкретної посади з урахуванням особливостей органу, підрозділу і конкретного працівника.

Основою розробки посадових інструкцій служить професійно-кваліфікаційна характеристика - нормативний документ, який, виходячи з опису посади, виду функцій, встановлює положення посади в структурі органу виконавчої влади, порядок прийняття, проходження і припинення служби на основі правового статусу органу та його основних завдань, відображає правовий статус державного службовця, в тому числі права, повноваження, функціональні обов'язки, відповідальність і гарантії; ви­значає вимоги щодо кваліфікації, компетентності та професіоналізму, основних аспектів особистої культури.

Регламент - це нормативно-правовий акт, що встановлює єдиний по­рядок роботи керівників органу, державних службовців, колегіального ор­гану.

Формами вираження регламентаційного впливу є визначення статусу, компетенції, повноважень, структури, штатної чисельності, поса­дового складу, напрямів діяльності, розподіл прав, відповідальності, зав­дань, функцій тощо.

Розпорядчі методи управління включають поточну організаційну ро­боту, яка базується на регламентуванні. Розпорядчий вплив має активнийта пасивнийхарактер. До першого віднесені накази, постанови, розпорядження, рішення, директиви, резо­люції, вказівки тощо. До другого - засідання, оперативні та селекторні нара­ди, колегії. Розпорядчий вплив може бути за формою усним чи документально оформленим.

Постанова - це нормативно-правовий акт, що приймається вищим колегіальним органом виконавчої влади у письмовій формі, з метою вирі­шення найбільш важливих і принципових завдань і є обов'язковим до ви­конання підпорядкованими об'єктами державного управління.

Наказ - це нормативно-правовий акт, що видається керівником органу виконавчої влади (його структурного підрозділу), який діє на засадах єдино­начальності, містить вимогу необхідності вчинення якоїсь дії або утриман­ня від неї певною фізичною або юридичною особою (особами) з метою вирішення основних і оперативних завдань, що стоять перед цим орга­ном, і є обов'язковим до виконання підпорядкованими структурами та під­леглими службовцями.

Наказизалежно від характеру сформульованих у них вимог поділя­ються на три категорії: накази, що стосуються загальних, організаційних питань управління; накази з виробничо-технічних питань; накази з питань особового складу (кадрові).

Розпорядження- це нормативно-правовий акт управління, що вида­ється одноособове керівником органу виконавчої влади у межах наданої йому компетенції.

Резолюція- конкретна вказівка виконавцеві що­до здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюцію накладає керівник безпосередньо на документі. В ній чітко за­значаються виконавці, завдання та терміни виконання даного документа.

Нормативні методи полягають у встановленні нормативів, які є орієнтиром в управлін­ській діяльності. Формою вираження нормативного впливу є встановлення меж об­межень та відхилень. Відповідно, стандарт, норма, ліміт, класифікатор, довідник є документальним вираженням нормативних методів управління.

Норми і нормативи, що застосовуються в управлінській практиці, мо­жна класифікувати так:

1) за рівнем управління- народногосподарські, загальносистемні, внутріорганізаційні.

2) за видами- організаційно-управлінські, фінансово-кредитні, трудові.

3) за терміном діїнорми поділяють на довго-, середньо- та коротко­строкові;

4) за напрямом впливурозрізняють норми впливу на колектив у ці­лому та на окремих службовців.

Економічні методи

До економічних методів державного управління належать: грошово-кредитна та фінансова політика, конкурентна політика, вплив на ринкове ціноутворення, податкова політика, економічне стимулювання.

Грошово-кредитна та фінансова політикає одним з впливових економічних методів, за допомогою якого уряд регулює фінансово-економічні відносини в державі, стимулює виробництво, впрова­джує розподільчу та перерозподільчу функцію.

Для забезпечення обігу фінансових ресурсів різної ціле­спрямованості держава використовує різноманітні фінансові інститути: державні фінанси, фінанси підприємств, організацій та фінансовий ринок.

Державні фінансифункціонують на основі створення різних централізованих фондів: бюджет, державне соціальне страхування (пенсійний фонд і фонд соціального страхування), майнове та особисте страхування через держав­ні організації, державний кредит, різноманітні фонди цільового призначення.

Фінансовий ринокє сферою функціонування різноманітних цінних паперів, які випускаються державою і підприємствами з метою залучення фінансових ресурсів.

Бюджет, будучи основним централізо­ваним фондом держави, визначає її фінансовий стан. Найбільш складним явищем для бюджету є його дефіцит - перевищення видатків бюджету над його доходами. Джерелами покриття бюджетного дефіциту є Державні позички (внутрішні та зовнішні) або емісія паперових грошей.

Грошовою називають політику, головна мета якої здійснювати регу­лювання кредитів, ставок банківського процента і грошової маси. Залежно від того, хто виступає в ролі кредитора, розрізняють дві форми кредиту: комерційний (кредитні спілки) і банківський (банки).

Конкурентна політика. З метою зменшення рівня монополізації ринку держава запроваджує заходи з обмеження монополій та створює рівні умови діяльності для всіх суб’єктів господарювання. Для цього вона стимулює створення малих і середніх підприємств за допомогою надання податкових пільг, розвитку системи гарантій і страхування кредитів, допомоги в одержанні коротко- і довгострокових кредитів, позичок, забезпечення комерційною інформацією тощо.

Ціноутворення.З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, зменшення рівня монополізації економіки, забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин держава запроваджує ринкові механізми ціноутворення.

Залежно від галузі розрізняють такі ціни: гуртові, закупівельні, кошторисні, роздрібні і тарифи. Крім того, існують ціни фік­совані, регульовані та вільні (договірні).

У розвинутій ринковій економіці такі параметри, як ціни на значну час­тину продукції, тарифи на послуги, заробітна плата та інші, можуть фор­муватися на основі саморегуляції, без втручання держави. Однак у ряді випадків держава змушена втручатись у регулювання зазначених параметрів. Для цього державні органи встановлюють фіксовані цінина окремі види продукції та тарифи на послуги, які мають важливе соціальне значення (квартплата, тарифи на електроенергію для населення, ціни на проїзд у громадському транспорті тощо). Рівень таких цін може бути змі­нений тільки спеціальною постановою уряду.

Здійснюючи контроль за ціноутворенням, уряд запроваджує також регульовані ціни,зростання яких обмежується шляхом введення гранично­го їх рівня, використання граничного нормативу рентабельності виробни­цтва та розмірів торгової націнки для ланок товаропросування.

Вільні (договірні) ціниформуються залежно від попиту і пропозиції (або за домовленістю) без обмеження розміру прибутку.

Податкова політика. Основним методом формування доходів держави є податки, що й ви­значає їх місце в ринковій економіці. Розрізняють дві головні функції податків: фіскальну і регулюючу.Перша полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване і стабільне надходження дохо­дів у бюджет. Суттю регулюючої є використання податків з метою впливу на різні аспекти соціально-економічного та духовного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємопов'язано, їх не можна протиставляти одна одній, а також поділяти податки на чисто фіскальні або регулюючі.

Податки поділяються на прямі і непрямі. До перших належать податки на прибуток, на землю, на транспорт, на додану вартість тощо. Непрямими по­датками є митний та акцизний збори. Мито стягується з товарів, які ввозять­ся, вивозяться і транзитних, а також цінностей, що перевозять під контролем митного відомства. Акциз як вид непрямого податку на товари масового спо­живання включається в ціну відповідного товару або плату за послуги.

Перерозподіл доходів між верствами населення забезпечує сис­тема прогресивного оподаткування,яка запроваджує оподаткування великих доходів вищою ставкою у порівнянні з невеликими. Оскільки низькі податкові ставки не можуть допомогти тим, хто зовсім не має доходів, в останні десятиліття держава створила систему транс­фертних платежів,або грошових виплат населенню, які включають допомогу престарілим, утриманцям, інвалідам, а також стра­хування безробітних.

Економічне стимулювання передбачає державні дотації та субсидії, пільги в оподаткуванні, встановлення квот на виробництво певних видів продукції, регулювання нижніх для товаровироб­ників і верхніх для споживачів рівнів цін, стимулювання цінами і ма­теріально-технічними ресурсами.

Правові методи управління

Правове регулювання - метод державного управління, суттю яко­го є юридичний вплив на соціально-правову сферу та її окремі еле­менти у процесі впорядкування суспільних відносин, основним учас­ником якого є державна влада.

Правове регулювання в системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування - видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упорядкова­ності суспільних відносин у сфері державного управління; б) розпорядчо-юридичних дій -правового регулювання поточної управлінської діяльності.

Залежно від рівня юридичного застосування, методи правового регламентування бувають трьох видів: загальнодержавні, відомчі, внутрішньосистемні.

Загальнодержавніспрямовані на всю систему державного управління, надаючи їй форми організованої структури, регла­ментуючи здійснення основних управлінських функцій (політико-адміністративних, економічних, соціальних, гуманітарних).

Відомче правове регламентування. На основі загальнодержавних нормативно-правових управлінських ак­тів місцеві та відомчі органи виконавчої влади в рамках своєї компетенції здійснюють правове регулювання діяльності підпорядкованих структур, організацій, підрозділів у вигляді регламентуючих документів (статутів, правил, інструкцій, регламентів) і розпорядчо-правових актів (розпоря­джень, наказів), спрямованих на вирішення конкретних завдань.

Внутрішньосистемнеправове регламентування в структурних підрозділах та установах здійснюється за допомогою нормативних актів, до яких відносять: розпорядчі акти - накази; затверджуючі акти; положення, які встановлюють завдання, функції, права, обов'язки і відповідальність підрозділів, служб та їх керівників; посадові інструкції, що встановлюють права і функціональні обов'язки посадових осіб.

5.Соціально-психологічні методи управління

Під соціально-психо­логічнимиметодами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на підвищення ефективно­сті діяльності організації та її окремих працівників. Умовно соціально-психологічні методи управління можна поділити на три основні групи: соціальні, морально-етичні, психологічні.

Соціальні методи. Соціальні методи державного управління спрямовані на створення на­дійної системи соціального захисту, яка спроможна забезпечити держав­ний апарат висококваліфікованими професійними кадрами. До соціальних методів державного управління можна віднести широке коло методів соціологічних досліджень, соціального прогнозування і соціального плану­вання.

Методи соціологічних дослідженьзастосовуються при вирішенні проб­лем, пов'язаних із працівниками, їх роллю під час виникнення відхилень від запланованих цілей, у виборі напрямів дій і вмотивованості у виконан­ні функціональних обов'язків та поставлених завдань. Соціологічні дослі­дження проводяться шляхом збору і обробки інформації щодо: потреб та інтересів персоналу; характеру взаємовідносин між окремими службов­цями та їх групами; типу організаційної культури, що склалася в колективі, та інших факторів функціонування та розвитку організації.

Соціальне прогнозування- це дослідження перспектив соціальних процесів і явищ з метою підвищення наукової обґрунтованості та ефектив­ності соціального програмування, планування і управління соціальною сферою. Параметри соціального про­гнозу включають такі показники: вікові та статеві зміни в колективі; зміни освітньо-кваліфікаційного рівня працівників тощо. Соціальне прогнозування здійснюється за допомогою статистичного аналізу, методу експертних оцінок основних тенденцій розвитку, за посередництвом ма­тематичного моделювання тощо.

Соціальне плануванняяк соціальний метод управління реалізується через планування соціального розвитку організації. План соціального роз­витку, як правило, складається з таких розділів:

1. Удосконалення соціальної структури колективу.

2. Удосконалення умов праці та охорона здоров'я працівників.

3. Підвищення життєвого рівня, поліпшення матеріальних та соціаль­но-побутових умов працівників.

4. Підвищення трудової та громадської активності працівників.

Морально-етичні методи полягають у формуванні позитивної морально-психологічної обстановки, сприятливої для вирішення поставлених зав­дань, та засвоєння персоналом державної служби морально-етичних норм.

Поліпшення функціонування апара­ту управління можливе лише за умови запровадження в практику його діяльності норм і принципів управлінської етики. Державний службовець повинен:

- сумлінно виконувати свої обов'язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій та вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

У регулюванні управлінських відносин постійно зростаючого значення набувають норми моралі. Під мораллю розуміють правила (принципи) поведінки людей, які стосуються сфери взаємовідносин між ними, а також взаємовідносини їх із суспільством.

Особливе значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів. За високої ефективності індивідуальної праці такими стимулами є:

- підвищення рівня відповідальності - делегування повноважень, що дає змогу працівникові приймати рішення від імені керівництва, почесне доручення представляти організацію чи підрозділ в інших установах, ви­ступити з доповіддю чи повідомленням на нараді тощо;

- зміцнення авторитету службовця, який відзначився, публічною по­хвалою, високою оцінкою результатів його діяльності у присутності інших працівників;

- зарахування до кадрового резерву на заміщення більш високої поса­ди, показ працівникові його особистої перспективи (просування по службі), розкриття перед службовцем перспектив розвитку організації і у зв'язку з цим - прогноз службового росту працівника;

- особиста неформальна похвала підлеглого в процесі ділових контак­тів, іменні привітання зі знаменними датами, моральна підтримка;

- рекомендація працівника для виступу в засобах масової інформації з тих чи інших питань сфери діяльності організації, служби.

За низької якості індивідуальної праці моральними стимулами є:

- особиста бесіда з підлеглим, аналіз результатів праці, причин неви­конання поставлених завдань, наказів, розпоряджень, доручень керів­ництва;

- публічна форма аналізу діяльності в присутності інших службовців;

- доброзичлива, позитивна і конкретна критика допущених недоліків;

- пониження відповідальності - звуження сфери діяльності, позбав­лення права самостійно ухвалювати управлінські рішення, скасування права підпису документів.

Психологічні методи являють собою конкретні засоби і прийоми впливу на процес формування і розвитку колективу. Вони являють собою способи регулю­вання відносин між службовцями шляхом оптимального добору і розста­новки персоналу. До них віднесено: комплектування малих груп; гуманізація праці, професійний відбір і навчання.

Методи комплектування малих групдають можливість визначити оптимальну і якісну кількість службовців того чи іншого структурного підрозділу з точки зору їх психологічної сумісності.

До методів гуманізації праціможна віднести засоби використання психологічних впливів, за допомогою яких зводиться до мінімуму монотонність праці, проявляється творче начало у службовців.

Методи професійного добору і навчанняспрямовані на професійну орієнтацію та підготовку фахівців, які за своїми психологічними характеристиками найбільше відповідають вимогам державної служби. Одним з таких методів є співбесіда (інтерв'ю), яка проводиться із кандидатами на посади держслужбовців.

Важливим засобом професійного розвитку є професійне навчання - процес підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, тобто загальне систематичне зростання знань, навичок, умінь працівників, засвоєння ними нових організаційних ролей, підвищення мо­тивації, планування їх подальшої кар'єри, комунікаційних здібностей.

Інтегральним показником рівня розвитку соціально-психологічної спільності колективу є його морально-психологічний клімат, у якому знахо­дять своє відображення настрої, думки і традиції колективу, характер взаємовідносин. Недооцінка ролі соціально-психологічного клімату мо­же призвести до значних втрат ефективності діяльності.

Література:

1. Гурне Б. Державне управління.- К., 1993.

2. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. - К., 1997.

3. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе.- К., 1995.

4. Райт Г. Державне управління.- К., 1993.

5. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект).- Харків, 1996.

6. Шемхалов Ф. Основы теории государственного управления. - М., 2003.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА
ЛЕКЦІЯ 1. Управління як суспільне явище. Основні етапи розвитку управлінської думки
ЛЕКЦІЯ 2. Державне управління і виконавча влада
ЛЕКЦІЯ 3. Принципи державного управління
ЛЕКЦІЯ 4. Функції і структура державного управління
ЛЕКЦІЯ 5. Методи державного управління
ЛІТЕРАТУРА


Навчальне видання

Висоцький Олександр Юрійович

Висоцька Ольга Євгенівна

Шаров Юрій Павлович




afganskie-modzhahedi-v-karabahe.html
afina-pallada-boginya-istini.html
afini-i-sparta-polisa-antichnoj-demokratii.html
afinskaya-demokraticheskaya-respublika-v-5-v-do-ne-reformi-efialta-i-perikla-sistema-demokraticheskoj-vlasti-upravleniya-afinskij-morskoj-soyuz.html
afinskaya-demokratiya-v-iv-v-do-n-e.html
ч     PR.RU™