Адміністративна відповідальність та адміністративне правопорушення.


adresaciya-v-lokalnih-i-globalnih-kompyuternih-setyah-ip-adresaciya-klassi-ip-adresov-i-ih-naznachenie.html
adresovannost-dejstviya-pri-gruppovom-vzaimodejstvii.html

У ст.92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративна відповідальність- це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Відповідно до ч.2 ст.9 КУпАП "адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності".

Поняття адміністративного правопорушення в законодавстві України визначено ст.9 КУпАП, яка розкриває його сутність, юридичну природу, зміст та найважливіші ознаки.

Адміністративним правопорушенням (проступком)визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (стаття 9 КУпАП). У цьому визначенні названо три характерні ознаки правопорушення (проступку): протиправність, винність та адміністративна караність. У теорії адміністративного права крім цих трьох ознак визнається ще й суспільна шкідливість (суспільна небезпечність, антигромадська спрямованість).

Тобто, наявність цих чотирьох ознак і складає фактичні підстави адміністративної відповідальності.

Під протиправністю проступку необхідно розуміти заборону дій, яка передбачена конкретною адміністративною нормою. Тобто проступок спрямований проти норм права, у нашому випадку проти норм, які врегульовуються адміністративною відповідальністю.

Винністьозначає, що адміністративним проступком може бути тільки дія, яка вчинена особою умисно або з необережності, в межах порушеної норми.

Адміністративна караністьпроступку, як його ознака полягає в тому, що за його вчинення особа повинна нести лише адміністративну відповідальність. Наслідком вчинення проступку повинна бути негативна реакція з боку державних органів у вигляді застосування до винної особи стягнення, передбаченого адміністративним законодавством.

Суспільна шкідливість(небезпечність, антигромадська спрямованість) як ознака означає, що адміністративний проступок завдає або створює загрозу заподіяння певної шкоди об'єктам адміністративно-правової охорони.



Суб'єктом адмністративного правопорушеннявиступають фізичні, осудні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли встановленого законодавством віку адміністративної відповідальності. Згідно зі ст.12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент скоєння правопорушення 16-річного віку.

В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Як вказано в ст.20 КУпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Для визнання особи неосудною необхідно встановити юридичний та медичний критерії.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що осудність- це здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, а значить, і нести за них відповідальність.

Суб'єкти бувають двох видів:

- Загальні - усі громадяни, які проживають або перебувають на території України.

- Спеціальні - службові особи, неповнолітні, військовослужбовці та військовозобов'язані, працівники органів внутрішнім справ, народні депутати України та деякі інші.

Адміністративні стягнення.

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

Систему адміністративних стягненьзакріплено в ст.24 КУпАП, в якій їх перераховано з врахуванням зростання суворості:

- попередження (ст.26 КУпАП);

- штраф (ст.27 КУпАП);

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення (ст.28 КУпАП);

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст.29 КУпАП);

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (ст.30 КУпАП);

- громадські роботи (ст.31-1 КУпАП)

- виправні роботи (ст.31 КУпАП);

- адміністративний арешт (ст.32 КУпАП).

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване видворення за межі України. З перерахованих адміністративних стягнень конфіскація та оплатне вилучення в окремих випадках можуть застосовуватися як основні, так і додаткові стягнення, інші тільки як основні.

Попередження - ценайменш суворе адміністративне стягнення, яке застосовується за незначні адміністративні проступки. Воно спрямоване на інформування правопорушника, що його поведінка носить антигромадський характер і засуджується нормами адміністративного права, і що йому слід припинити вчинення подібних проступків, в протилежному випадку він буде притягнутий до більш суворого покарання.

Штраф- найбільш поширений вид адміністративного стягнення майнового характеру. Розмір штрафу визначається переважно щодо офіційно встановленого розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або, в окремих випадках у кратному розмірі до вартості проїзду або товару. Що стосується посадових осіб на відміну від громадян, чинним законодавством встановлені більш високі розміри стягнень.

Оплатне вилучення предмету -специфічний вид грошово-матеріальних стягнень, накладених за вчинення адміністративних проступків з використанням спеціальних предметів, приладів, або безпосереднім об'єктом яких є заборонений предмет(ч.1 ст.28КУпАП). У більшості випадків оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення застосовується як додатковий захід (поряд зі штрафом та позбавленням спеціального права, наданому особі).

Конфіскація предмета,який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, означає безоплатну передачу майна у власність держави. Цей вид стягнення характеризується тим, що конфіскується не все майно порушника, не будь-які речі, що мають споживчу вартість, а лише предмети, що пов'язані із вчиненням адміністративного правопорушення, і які знаходяться в особистій власності порушника.

Позбавлення спеціального праванаданого громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Фактичне позбавлення спеціального права виявляється у вилученні відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка).

Громадські роботиполягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Вони призначаються в судовому порядку на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбувається не більше як чотири години на день.

Виправні роботи- захід адміністративного стягнення, який поєднує в собі два аспекти матеріального та обмежувального характеру. Матеріальний аспект знаходить свій вияв в тому, що правопорушник на протязі терміну до двох місяців працює за постійним місцем роботи і з його заробітку за рішенням суду (судді) відраховується до 20 відсотків заробітку в доход держави. Мета цього заходу стягнення - грошове покарання, вплив на матеріальні інтереси порушника та на його перевиховання в умовах трудового колективу. Утримання не допускаються з пенсій та допомог, які отримуються у порядку соціального забезпечення та страхування, а також з виплат одноразового характеру.

Застосування даного заходу окрім матеріальних втрат для порушника передбачає і деякі правообмеження: забороняється надання чергової відпустки в період відбування покарання; час відбуття виправних робіт не зараховується до стажу роботи , який надає право на отримання щорічної відпустки, надбавок до заробітної плати та інших пільг.

Виправні роботи, що призначаються постановою суду (судді) в адміністративному порядку, не тягнуть судимості, і їх необхідно відрізняти від виправних робіт, передбачених кримінальним кодексом (ст.57 КК України).

Адміністративний арешт- найбільш суворий захід адміністративного стягнення, який застосовується у виключних випадках. Призначається лише за постановою суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, суддя прийде до висновку, що застосування інших видів стягнення буде недостатньо. Призначається цей захід на строк до 15 діб (ст.32 КУпАП).

Винятковість адміністративного арешту виявляється в тому, що він встановлюється за вчинення адміністративних проступків з особливою антигромадською спрямованістю, які найбільш наближені до кримінально-караних. В Кодексі України про адміністративні правопорушення адміністративний арешт призначається за скоєння таких правопорушень:

- незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст.44 КУпАП);

- дрібне хуліганство (ст.17з КУпАП);

- розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді (ч.З ст.178 КУпАП);

- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця, члена громадського формування з охорони громадського порядку (ст.185 КУпАП);

- порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст.1851 КУпАП);

- прояв неповаги до суду (ст.1853 КУпАП).

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І та ІІ груп (ч.2 ст.32 КУпАП), військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ (ст.15 КУпАП).

Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості, не є підставою для звільнення з роботи і не перериває трудового стажу. Однак, час перебування під арештом не включається до стажу, який надає право на щорічну відпустку і заробітна плата за період утримання під арештом не сплачується.

Крім стягнень передбачених ст.24 КУпАП в ст.24-1 законодавець передбачив заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх, які скоїли правопорушення у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. До них відносяться: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

ТЕМА 6. Цивільне право і відносини, що ним регулюються

Основи цивільного права

План

1. Цивільне право і відносини, що ним регулюється.

2. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин.

3. Право власності в Україні.

4. Поняття і види цивільно-правових договорів.

5. Поняття зобов’язання, підстави його виникнення та припинення.

6. Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності.

7. Спадкування за цивільним правом.

1. Цивільне право і відносини, що ним регулюється.

Цивільне право є галуззю права, предметом якого є майнові і особисті немайнові відносини в суспільстві. Майнові відносини є суспільними відносинами виробничого, економічного характеру. Ці відносини зв'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої.

Цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, і відносини у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, право на відкриття.) Окрім цих відносин, цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій.

Таким чином,цивільне право- це галузь права, яка регулює особисті майнові та немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Джерелами цивільного права є нормативні акти, в яких юридично закріплені цивільно-правові норми.

Конституція України є основним законом держави, володіє вищою юридичною силою, закріплює права, свободи, обов'язки громадян, право власності і інші майнові права.

Ст. 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах

Цивільний кодекс України - систематизований законодавчий акт, який регулює майнові і особисті немайнові відносини, пов'язані і не пов'язані з майновими, прийнятий 16 січня 2003 року, вступив у дію з 1 січня 2004 року.

Цивільний кодекс складається із шести книг, однієї тисячі триста восьми статей та одинадцяти пунктів перехідних положень:

2. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин.

Цивільне правовідношення є юридичним зв'язком між учасниками врегульованого цивільним правом відношення.

Цивільне правовідношення складається з суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносинможуть бути як фізичні, так і юридичні особи (громадяни, підприємства, установи, організації). У ряді випадків як суб'єкт цих правовідносин може виступати і держава.

Об'єктом цивільного правовідношенняпризнається те благо, на яке направлено суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу конкретної особи.

Цивільні правовідносини можуть мати об'єктами: речі; дії, наприклад, дія на яку-небудь річ (переміщення вантажів за договором перевезення); результати духовної і інтелектуальної творчості (твори літератури, науки і мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, наукові відкриття); особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність, таємниця листування і т.д.).

Цивільні правовідносини не виникають, не змінюються і не припиняються самі по собі. Їм винні передувати певні юридичні факти.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ, а також в інших формах, встановлених законом.

Незалежно від того, хто є засновником, і від порядку створення всі юридичні особи повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Установчими документами юридичної особи є, зокрема, статут, засновницький договір, установчий акт.

У своїй діяльності юридична особа може створювати філії і представництва, що не є юридичними особами.

Філія- це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину й функцій.

Припинення юридичної особи відбувається в результаті її реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Особливості цивільно-правових відносин:

- повинні брати участь принаймні дві особи (громадяни, юридичні особи, державні органи, органи місцевого самоврядування);

- учасники цивільних правовідносин не підпорядковані один одному, тобто є рівними.

3. Поняття, форми власності в Україні.

Інститут права власності займає центральне місце в цивільному праві.

Право власності- це сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють суспільні відносини, що виникають в результаті реалізації матеріальних благ громадянами, юридичними особами і державою, які наділяють суб'єктів права власності рівними правами і обов'язками по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право власності прийнято розглядати в двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Суб'єктами права власності відповідно до Закону України «Про власність» є:

1) народ України;

2) громадяни;

3) юридичні особи;

4) держава;

5) спільні підприємства;

6) міжнародні організації;

7) громадяни інших держав і особи без громадянства.




agapieva-ri-zhmajlo-af-markovskaya-ln.html
agat-kamen-zdorovya-i-dolgoletiya.html
agentska-ugoda-zmst-ta-osoblivost-varanti-spvprac-mzh-turoperatorom-ta-turagentom-varanti-spvprac-turoperatora-z-postachalnikami-poslug.html
agentstva-po-prodvizheniyu-tovarov-k-potrebitelyu.html
agentstva-specializiruyushiesya-na-direkt-marketinge.html
ч     PR.RU™