Акредитив, як форма міжнародних розрахунків (схема).


adyuvantnaya-himioluchevaya-terapiya.html
adyuvantnaya-terapiya-raka-molochnoj-zhelezi.html

Акредитив, як форма міжнародних розрахунків (схема).

Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів. Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін. Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.

При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; • надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти: • платник — заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; • банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; • бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); • виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив. Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з "червоним застереженням", резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів. Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; з іншого боку, вона сповільнює обіг (рух) коштів, тому що потребує депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як відбувся акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами в наших умовах є засобом адаптації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті України обмежена і не дає належного економічного ефекту.

Схему здійснення розрахунків з використ. акредитиву наведено на рис. 1.

Валютна система та її види. Основні елементи світової валютної системи.



Валютна система – це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами.

З економічного погляду валютна система — це сукупність валютно-економічних відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків. Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків, її розвиток регулюється відповідними міждержав­ними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних ва­лютно-фінансових та банківських установ й організацій. Складовими ланками світової валютної системи є: міжна­родні засоби обігу і платежу, міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото та інші платіжні засоби), механізм ре­гулювання валютних паритетів і курсів; міжнародні валютні ринки І ринки золота; система міжнародного кре­дитування й міждержавних розрахунків; відповідні інфра­структури! ланки і т.ін. У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного (девізного) стандарту.

Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи. Національна валютна система — сукупність валютно-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси країни.

Елементами валютної системи є умови, які забезпечують функціонування тієї чи іншої валютної системи.

Елементами світової та регіональних валютних систем є: — назви міжнародних платіжних засобів; — режим обміну валют (валютні паритети, валютні курси, умови конвертації валюти); — механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародних потреб обігу товарів і послуг; — регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків; — режим міжнародних валютних ринків; — міжнародні організаційні інститути та законодавство, які забезпечують функціонування валютних інструментів; — статус міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини, а також мережа міжнародних і національних банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки та кредитні операції.

Європейська валютна система та її характеристика.

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше — Ісландія, Португалія, Греція. З'явилися європейська валютна одиниця (European Currency Unit — ECU) та механізм обмінних курсів. Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства. Європейська Валютна Система спиралася на три елементи: Європейська валютна одиниця – ЕКЮ; Курсово-інтервенційний механізм; Кредитний механізм. Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від: частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства, частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства, значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках). Примусові інтервенції центральних банків на валютних ринках полягали в тому, що якщо курс однієї валюти по відношенню до другої занадто зростав або падав, то центральні банки зацікавлених держав були зобов'язані вжити відповідні заходи.

Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу. Європейський Фонд Валютної Співпраці виконував таку саму функцію, як і під час функціонування «валютної змії», тобто, надавав кредити центральним банкам країн, що належали до ЄВС.

Главные компоненты ЭВС - единая валюта, получившая наименование «евро», и единый Европейский центральный банк, которые неразрывно связаны друге другом. Подобно тому, как каждая национальная валюта всецело находится под юрисдикцией и контролем соответствующего государства в лице центрального банка, так единая, наднациональная валюта непременно требует наличия наднационального, международного органа, который осуществлял бы единую для всего региона денежно-кредитную политику.

Позитивні наслідки створення ЄВС і запровадження евро: 1. Зникнення необхідності обміну валют усередині ЄВС і внаслідок цього — відсутність операційних витрат. 2. Припинення процесу страхування валютних ризиків між країнами ЄВС. 3. Підвищення ефективності функціонування наявних платіжних систем і створення нової платіжної системи TARGET. 4. Скорочення непрямих витрат, пов'язаних з необхідністю встановлення валютних курсів і непередбачуваністю їх коливань. 5. Виникнення нового, найбільшого у світі фінансового ринку внаслідок вирівнювання процентних ставок, розширення конкурентних можливостей, підвищення рейтингу та ліквідності цінних паперів, розширення місткостіринку і підвищення конкурентних можливостей держав єврозони щодо емісії цінних паперів. 6. Становлення єдиного ринку капіталу, який за величиною і ліквідністю переважає сукупність окремих національних ринків ЄЄ, зближення і зниження національних норм процентної ставки сприятиме економічному зростанню і створенню нових робочих місць. 7. Підвищення ступеня ліквідності валюти евро порівняно з окремими національними валютами країн — членів ЄВС завдяки розширенню простору єврозони. 8. Прозорість ціноутворення, нівелювання цінових відмінностей і підтримка цінової стабільності... Деякі негативні наслідки створення ЄВС і запровадження евро: 1. Висока вартість технологічних змін, яка оцінюється в 300 млн дол. Для великих європейських банків, а для всього фінансового сектору — в 100млрд дол. 2. Відносна слабкість нової валюти. 3. Нездатність Європейського валютного союзу усунути безробіття в Європі, пов'язане насамперед з високими податковими ставками, надмірним регулюванням ринку праці і системою соціального страхування. 4. Посилення взаємозалежності країн зони евро, що через незбігання фаз економічних циклів спричинятиме внутрішні суперечності в союзі. 5. Втрата органами державного регулювання основних інструментів регулювання національних економік — валютного курсу, зовнішньої інфляції і дефляції валют, емісії грошей. 6. Ускладнення здійснення монетарної політики...

Критерії конвергенції (зближення) — умови, виконання яких дає державам ЄС право приєднатися до третього етапу Економічного й монетарного союзу (ЕМС). Договір про ЄС визначає п’ять критеріїв конвергенції, які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок. А саме: відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 3%; відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60%; стабільність цін і сталість середніх темпів інфляції протягом одного року до проведення оцінювання; при цьому показник росту інфляції не може більш ніж на півтора відсотки перевищувати відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів; довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш, ніж на два відсотки відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів; протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни, нормальне відхилення величини обмінного курсу не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів.

Первоначально эти критерии были задуманы как средство создания так называемого «твердого ядра» валютного союза в лице Германии, Франции, Австрии и стран Бенилюкса (без средиземноморских стран). Являются обязательными условиями вступления стран - членов ЕС в экономический и валютный союз.13. Європейський валютно-економічний союз та етапи його формуванняНа основі "плану Делора" до грудня 1991 року був вироблений Маастрихтський договір про Європейський союз, що передбачає поетапнеформування валютно-економічного союзу. Перший етап фактично почався в липні 1990 року одночасно з повнимскасуванням валютних обмежень щодо руху капіталів в ЄС. Основна увагавиділена зближенню рівнів економічного розвитку, зниженню темпів інфляціїі скороченню бюджетного дефіциту. Другий почався із січня 1994 року створенням Європейського валютногоінституту у Франкфурті-на-Майне в складі керуючими центральними банкамикраїн-членів. Метою створення Європейського валютного інституту булопідготовка до організації Європейської системи центральних банків і емісіїбанкнот ЕКЮ. Європейська рада, що проходила в грудні 1995 року в Мадриді,підтвердив рішення про введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999року, що стане третім заключним етапом. Учасники ради вирішиливідмовитися від назви "ЕКЮ", прийнявши замість нього евро. По задумах радиєвро стане не паралельної, наднаціональної валютою який є ЕКЮ,як-от єдиної, загальної для всіх членів Євросоюзу валютою, щоостаточно замінить марки, фунти, франки. На першому етапі держави-члени Співтовариства мали забезпечити повну свободу руху капіталу, удосконалити механізм функціонування ЄВС та зміцнити співпрацю між національними центральними банками. Цей етап мав закінчитися визначенням заходів, які повинні були здійснені упродовж наступних двох етапів, а також підписанням нового договору, який вносив би зміни до Договору про ЄЕС.

Другий етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (1994-1998 рр.) Маастрихтським договором початок другого етапу створення ЕВС був призначений на 1 січня 1994 р.. На другому етапі країни зобов'язалися координувати грошову та макроекономічну політику, уникати надмірного дефіциту своїх бюджетів і забезпечити незалежність своїх центральних банків. 1 січня 1994 р., після розпущення Комітету голів центральних банків та Європейського Фонду Валютної Співпраці, було створено Європейський Валютний Інститут (ЄВІ). Третій етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (01.01.1999). Держави-члени ЄС у протоколі, доданому до Маастрихтського договору, підтвердили, що прийняття ними положень Договору надає невідворотного характеру переходу Співтовариства до фінальної стадії створення ЕВС, до якої прагнутимуть усі члени. Отож, вони повинні поважати волю Співтовариства до початку третього етапу і не перешкоджати одне одному в досягненні цієї спільної мети. Перехід до третього етапу залежав від темпів виконання членами ЄС вимог до їх економічного становища, визначених Маастрихтським договором. Договір передбачав складення Європейською Комісією та ЄВІ звітів Раді ЄС про економічне становище окремих держав-членів та ступінь виконання поставлених перед ними вимог. Метою цих дій було зближення рівня економічного розвитку держав-членів. Критерії вступу держав до Економічного та Валютного Союзу були визначені у Маастрихтському договорі.

14. (+13,12) Європейський економічний і валютний союз. План «Делора» та «Маастрихтська Угода».

План “Делора” передбачав створення загального ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів покриття.

На основе «плана Делора» к декабрю 1991 г. был выработан Маастрихтский договор о Европейском союзе, предусматривающий, в частности, поэтапное формирование валютно-экономического союза. Договор о Европейском союзе подписан 12 странами ЕС в Маастрихте (Нидерланды) в феврале 1992 г., ратифицирован и вступил в силу с 1 ноября 1993 г. Позднее к ЕС присоединились Австрия, Финляндия, Швеция.
В соответствии с Маастрихтским договором экономический и валютный союз реализуется в три этапа.

“План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.)· Створення загального (інтегрованого) ринку; · Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів; · Координація економічної, бюджетної, податкової політики; · Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики; · Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.
На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу.
Маастрихтська угода:
Перший етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.
Ш Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;
Ш Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми , де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС
Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) – більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро.
Ш Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро.
Ш Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави;
Ш Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;
Ш Заборона брати на себе зобов’язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;
Ш Показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП;
Ш Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.
2 травня 1998р. Європейський Союз назвав країни-члени, які допускалися до переходу на ЄВРО з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.
Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)
15. Зовнішний борг: показники та можливі наслідки його існування для країн.

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами. За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них: Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії; Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %; Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу; RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг;Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування. На сучасному етапі для майже всіх країн світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах — за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх позик, з явним переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

Одна з характерних особливостей сучасних національних економік це

глобальна заборгованість. Сьогодні не можливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без зовнішніх запозичень. Використання державою зовнішніх позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов’язань, покриття державного дефіциту бюджету, підтримання національної волюти тощо. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте збільшення заборгованості може привести до фінансової кризи. Провідні економісти світу характеризують нинішню фінансову кризу, перед усім, як боргову, або кризу надмірної заборгованості. Значні обсяги запозичень банків, фізичних осіб, корпорацій і окремих держав призвели до утворення світової піраміди боргових зобов’язань, яка почала руйнуватися після зниження вартості застави, під яку залучаються вказані позики, тому проблема зовнішніх запозичень наразі є дуже актуальною темою для України.

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сучасному етапі розвитку державний борг є однією з найважливіших складових фінансової системи багатьох країн світу, інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та реалізації економічної стратегії держави. Одним з головних завдань фінансової політики держави, гарантом стабільності її фінансової системи є управління та обслуговування державного боргу. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально- економічної ситуації та розвитку економіки.

Акредитив, як форма міжнародних розрахунків (схема).

Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів. Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін. Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.

При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; • надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти: • платник — заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; • банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; • бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); • виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив. Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з "червоним застереженням", резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів. Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; з іншого боку, вона сповільнює обіг (рух) коштів, тому що потребує депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як відбувся акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами в наших умовах є засобом адаптації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті України обмежена і не дає належного економічного ефекту.

Схему здійснення розрахунків з використ. акредитиву наведено на рис. 1.




aktualnost-problemi-etnicheskih-konfliktov.html
aktualnost-temi-i-novizna-issledovaniya.html
aktualnost-temi-issledovaniya.html
aktualnost-temi-klaviatura-ochen-vazhnaya-chast-kompyutera-nelzya-predstavit-sebe-vvod-informacii-ne-ispolzuya-klaviaturu-ved-odnoj-mishkoj-obojtis-nevozmozhno.html
aktualnost-temi-kursovoj-raboti.html
ч     PR.RU™